Война - вторжение России в Украину!!!

[Admin]

Очень не хотел создавать такой темы на техническом форуме, но знаю что людей Росии блокируют от правдивой информации о войне на нашей родной земле Украине.
В данной тебе будем писать только Правдивую и Проверенную информацию.
Я хочу чтобы пользователи форума из других стран, не только из Украины (мы все видим из своих окон) знали и видели как подло на нас нападает и убивает наших людей "Дружеская страна Россия"
Недовольные троли сразу получают вечный БАН
Наша задача открыть глаза людям, которые все еще верят что "Их там нет", "Это не мы", "Это спасательная операция" и т.д.

ЗЫ: Ничего против обычных Русский, Белорусских и других национальностей не имею, есть вопросы только к их властям и к участникам этой Рашистсой войны

На форуме все еще действуют правила, так что следим за выражениями

Слава Україні!!!

Правдивые каналы в мессенджерах:
Viber:

Молния
⁨ЦЕНТР ПРОТИДІЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ⁩
Країна Інфо

Telegram:

Оперативні Новини України
https://t.me/STOP_RUSSIAN_WAR_BOT
Тelegram-бот для повідомлень про російські мітки

[mukha22]

[mukha22]

[mukha22]

Павло Петриченко – військовослужбовць 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка ЗСУ, який зараз захищає українську землю на Миколаївщині та Херсонщині.

До війни Петриченко працював із Сергієм Притулою над створенням нової політичної партії, займався волонтерством. Тепер зосереджений на аеророзвідці. Вишукує позиції росіян, стежить за пересуванням техніки, допомагає націлювати артилерію на ворожі скупчення.

В інтерв’ю медіа ҐРУНТ Павло Петриченко розповідає про характер війни на Півдні, політичні срачі, Херсон, Миколаїв, а також боротьбу за державність та “хороших росіян”.

[mukha22]

https://twitter.com/denintern/status...15816460460032

[YuraUA]

"Фізична цілісність об’єкта була порушена": голова МАГАТЕ представив попередній звіт про Запорізьку АЕС:



Очільник МАГАТЕ Рафаель Ґроссі представив попередній звіт за підсумками візиту місії на Запорізьку АЕС. Так, найгірше він оцінив цілісність станції, яка була порушена внаслідок бойових дій.

Зауважимо, що на ЗАЕС ще перебувають працівники місії МАГАТЕ, тож остаточний звіт про ситуацію на станції оприлюднять наступного тижня.

Про це Ґроссі розповів на пресконференції, представивши таблицю зі вимірюваннями низки показників, що стосуються роботи АЕС.
"За цими кольорами стоїть дуже детальний технічний аналіз того, як ми сприймаємо ситуацію на АЕС. Отже, перше – фізична цілісність об’єктів. Тут вона червона і значно червона, тому що ми бачили воєнні дії навколо АЕС. І я зміг побачити на власні очі разом зі своєю командою вплив, знаки чи залишки від снарядів на будівлях, що означає, що фізична цілісність об’єкта насправді була порушена і не одноразово, а кілька разів", – розповів голова МАГАТЕ.
Другий стовпчик – повна функціональність систем із забезпечення захисту та безпеки. Він позначений жовтим кольором. Це означає, що більшість систем працюють і перебувають у доброму стані.

Третій – робочі умови для персоналу. Він не повністю позначений червоним кольором, адже персонал продовжує працювати, а також функціонують два енергоблоки. Тож загалом АЕС продовжує діяти.
Четвертий – забезпечення електроенергією. Він теж наполовину червоний, а наполовину жовтий. Так, було зафіксовано кілька разів, коли електроенергія або вимикалася повністю, або переривалася. Проте, коли було повне вимкнення електроенергії, дизельні генератори працювали в нормальному режимі. Вони продукували енергію для охолоджувальних енергоблоків.

П’ятий – логістичні ланцюжки постачання на АЕС. Він наполовину жовтий і наполовину зелений. Враховуючи воєнну ситуацію, логістичні ланцюжки перервані, проте значних проблем через це на станції не було.

Шостий – ситуація з радіаційним фоном та реакцією на НС. Він наполовину червоний і наполовину зелений. Очільник МАГАТЕ повідомив про серйозні перепони та перериви в роботі, але системи діють.

Сьомий – надійність комунікацій з регулятором. Він жовтий. Ця функція досі відбувається з певними складнощами.
"Я досі вважаю, що ця ситуація (на ЗАЕС – ред.) надзвичайно важка, сповнена серйозних викликів. Ми будемо вимагати постійну підтримку і моніторингу, який ми намагаємося надати зараз, перебуваючи там", – сказав Ґроссі.

"Ми отримуємо цю інформацію практично весь час і безперервно. І зараз ми намагаємося глибинним чином її оцінити – якою є поточна ситуація. Я сподіваюся видати звіт якомога раніше на початку наступного тижня, щойно у нас з’явиться повна картинка розуміння ситуації до завершення вихідних", – повідомив очільник МАГАТЕ.

Нагадаємо, 1 вересня місія МАГАТЕ відвідала захоплену росіянами Запорізьку АЕС в Енергодарі. Гендиректор МАГАТЕ та очільник місії
Рафаель Ґроссі повідомив, що вдалося побачити "ключові речі" у перші години візиту на ЗАЕС.

Після цього місія МАГАТЕ поїхала зі станції, залишивши там 5 своїх експертів, які продовжать роботу.

[YuraUA]

Давно настав час саме таких санкцій проти РФ: Зеленський про рішення G7 щодо російської нафти:



Президент України Володимир Зеленський прокоментував те, що країни "Великої сімки" домовилися позбавити РФ надприбутків від продажу нафти та вирішили купувати її за лімітованою ціною. Голова держави зазначив, що вже давно настав час саме для таких енергетичних санкцій проти Росії.
Про це Зеленський сказав у п'ятницю, 2 вересня, у вечірньому зверненні до українського народу (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця). Він наголосив, що також треба обмежити ціну й на російський газ. "Я вдячний пані президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн, яка сьогодні сказала про це", – додав гарант.

"Давно настав час саме таких енергетичних санкцій проти Росії. Санкцій, які не лише обмежать потік нафтодоларів і газоєвро у Москву, а й відновлять справедливість для всіх європейців, яких Росія намагається шантажувати штучно роздутою ціновою кризою на енергетичному ринку", – висловив свою думку український президент.
Він зазначив, що, коли механізм обмеження цін на нафту з РФ запрацює, він стане вагомим елементом захисту країн цивілізованого світу й енергоринків від російської гібридної агресії.

Зеленський також наголосив, що влада зараз бореться за те, щоб Україну підтримували та розуміли в усіх країнах Європи всі аудиторії європейських суспільств. "Щоразу я нагадую, що захист України – захист усієї Європи. Не тільки наш – усього демократичного світу", – сказав президент.
Він розповів, що провів нараду щодо подальших кроків України до європейської інтеграції. За словами гаранта, рух України в Євросоюз і трансформація нашої країни зсередини – це одні з ключових складових довгострокового захисту держави, гарантія свободи для всіх українців.

"Тому євроінтеграційний процес заслуговує не просто окремої уваги до політичних, економічних, соціальних, правових аспектів, а цілісного підходу. Рухаючись до Європи, ми посилюємо українське національне життя в цілому. Впевнений, що Україна стане повноправним членом ЄС. Принаймні зробимо все для цього", – додав Зеленський.

[mukha22]

[mukha22]

"подарунок" від орди
добре, що не розірвався
Олексій Плиско

"gift" from the horde
good thing it didn't break
Oleksiy Plysko

[mukha22]

В центрі окупованого Севастополя 3 вересня чутно вибухи. Йдеться про район Малахового кургана – найвищої точки міста.

[mukha22]

[mukha22]

ЗСУ взяли у полон російського зека, який є членом ПВК «Ліга» (вона ж ПВК “Вагнер”)

У Росії він був засудженим до 9-ти років позбавлення волі, однак його у ПВК “Ліга” його завербували для участі у повномасштабній війні проти України.

[mukha22]

П'яний окупант у розмові з дружиною "святкує" те, що живий - із 300 осіб у його підрозділі залишилося лише 72.

[mukha22]

Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine

Оперативна інформація станом 18.00 03.09.2022 щодо російського вторгнення.
Триває сто дев’яносто друга доба героїчного протистояння Української нації російському воєнному вторгненню.
Противник продовжує зосереджувати зусилля на встановленні повного контролю над територією Донецької області, утриманні захоплених районів Херсонської, Харківської, Запорізької та Миколаївської областей.
Тривають наступальні та штурмові дії на Бахмутському та Авдіївському напрямках. Противник активно застосовує засоби протиповітряної оборони для прикриття своїх військ. На Краматорському та Новопавлівському напрямках ворог активних бойових дій не проводив.
Протягом поточної доби завдано 8 ракетних та понад 10 авіаційних ударів по військових та цивільних об’єктах на території нашої Держави. Зокрема, постраждала інфраструктура населених пунктів Перемога, Гусарівка, Білогір’я, Пришиб, Времівка, Полтавка, Зайцеве, Білогорівка, Яковлівка, Водяне. Активно веде розвідку із застосуванням БпЛА.
Окупанти, відчуваючи небезпеку, посилили адміністративно-поліцейський режим в населених пунктах, що розташовані на берегах річки Дніпро та охорону берегової лінії в тимчасово захоплених районах Запорізької та Херсонської областей. Крім того, державним компаніям російської федерації доведено нові норми підбору «добровольців» на війну. Так, компанія «российские железные дороги» отримала рознарядку на пошук серед цивільних працівників до 10 тис. нових кандидатів на короткостроковий контракт.
Також, зберігається подальша загроза систематичних масованих авіаційних та ракетних ударів по об’єктах військової та критичної інфраструктури на всій території України.
На Волинському та Поліському напрямках обстановка залишається без суттєвих змін. Збройні сили республіки білорусь в рамках підготовки до командно-штабних навчань проводять перевірку готовності польових систем зв’язку.
На інших напрямках противник здійснив обстріли військової та цивільної інфраструктури із застосуванням танків, бойових машин, ствольної та реактивної артилерії, а саме:
на Сіверському напрямку - трьох населених пунктів у Чернігівській та одного в Сумській областях;
на Харківському напрямку - районів населених пунктів Краснопілля, Прудянка, Руські Тишки, Черкаські Тишки, Руська Лозова, Старий Салтів, Пришиб, Гусарівка, Норцівка;
на Слов’янському напрямку - Карнаухівка, Нова Дмитрівка, Велика Комишуваха;
на Краматорському напрямку - Богородичне, Райгородок, Сіверськ;
на Бахмутському напрямку - Зайцеве, Кодема, Весела Долина, Бахмутське, Соледар, Бахмут;
на Авдіївському напрямку - Новокалинове, Бердичі, Водяне, Первомайське;
на Новопавлівському напрямку - Мар’їнка, Новомихайлівка, Велика Новосілка, Парасковіївка, Золота Нива;
на Запорізькому напрямку - Щербаки, Новоандріївка, Оріхів, Гуляйполе, Дорожнянка, Успенівка, Новопіль, Времівка;
на Південнобузькому напрямку противник здійснював обстріли вздовж всієї лінії зіткнення. Крім того, ворог вів розвідку з активним застосуванням БпЛА, загалом - понад 30 вильотів.
Підрозділи Сил оборони утримують займані позиції та не дають ворогу просуватися вглиб території нашої Держави. Силам оборони вдалося успішно відбити атаки ворога в районах населених пунктів Долина, Соледар, Новобахмутівка, Кодема, Зайцеве, Авдіївка, Мар’їнка.
Протягом доби, для підтримки дій наземних угруповань, українська авіація здійснила понад 5 ударів в ході яких було знищено бойову техніку, засоби РЕБ, ППО та значну кількість живої сили на Донецькому та Південнобузькому напрямках.
Підрозділами протиповітряної оборони наших військ на різних напрямках знищено один вертоліт, три БпЛА та п’ять крилатих ракет “Калібр”.
Ракетні війська та артилерія Сил оборони продовжують виконувати завдання з контрбатарейної боротьби, порушення системи управління та логістичного забезпечення противника. Нанесено ураження по трьом пунктах управління. Знищено один об’єкт розміщення особового складу противника. Так, в зону ураження потрапив підрозділ російських спецпризначенців. Інформація щодо втрат уточняється. Також, знищено техніку радіоелектронної боротьби та склад боєприпасів, чим значно знижено можливості противника щодо ведення наступальних дій.
Здатність перемагати – дух нашої нації! Робимо перемогу разом!
Слава Україні!

[mukha22]

«Буча здаватиметься ще й не таким жахом». Страшна правда Херсона від журналіста, який лише нещодавно виїхав з міста



Автор: Крістіна Бердинських

Про бездіяльність місцевої влади на початку вторгнення, розстріл росіянами тероборони, репресії в окупованому Херсоні і таємні сили спротиву ворогові НВ розповів журналіст Костянтин Риженко, який перебував у місті від початку окупації до кінця серпня

21 серпня відомий ***сонський журналіст Костянтин Риженко повідомив, що після майже 6 місяців життя в окупації він виїхав із захопленого росіянами міста.

Увесь цей час Риженко намагався вести телеграм-канал із понад 30 тис. підписниками, повідомляючи ту інформацію, оприлюднення якої не загрожувало його життю. Але розповісти усю правду про Херсон він зміг лише зараз, приїхавши до Києва: саме тут, у безпеці, журналіст відверто поговорив з НВ.

Риженко розповів, як починалася окупація його міста, як він із знайомими передавав дані Головному управлінню розвідки Міноборони і українським військовим, збирав інформацію про розташування російських військових і на практиці навчився цифровій розвідці.

— Як починалася окупація в Херсоні? Зараз багато кажуть про фактор зради, — як було насправді?

— Зрозуміло, що ми прокинулися від вибуху. Я поїхав спочатку в адміністрацію, потім на Антонівський міст — познімати і зрозуміти, що відбувається. О 13.00 нікого з офіційних осіб вже не було, у жодному органі влади. Поліція була деінде по місту, військових не бачив.

Я проїхався по усім структурам: ніхто нічого не робить, якихось наказів не віддавав. Увесь перший день я їздив містом і, вибачте, ох**в. Зайшов у міськраду, подивитися. Мер [Ігор Колихаєв] достатньо пасивно себе поводив і казав, що йому складно працювати, тому що він не випив кави. Я на це усе подивився і зрозумів, що чекати просто нічого. Не було тероборони, нічого не було.

Приїжджаю додому, відкриваю стрічку фейсбук: по всій країні аврал. Танки йдуть з усіх сторін. У Херсоні ж тероборони нема, поліції вже нема, військових нема. Місцева влада мовчить, центральна влада занепокоєна Києвом.

Наступного дня о 7-й ранку я виїхав на площу Свободи на машині, увімкнув гімн України і зняв, що у Херсоні майорить український прапор, грає гімн України і Херсон стоїть. Треба було дати якийсь знак, що ми існуємо.

Потім ще проїхався містом із гімном, оскільки бачив велику розгубленість у місцевих пабліках. Люди не розуміли, що відбувається. У міськраді почали організовуватися активісти, прийшло кілька місцевих депутатів. Мер не брав участі у цьому і тільки відсторонено спостерігав. Усе на себе взяли місцеві депутати і активісти.

Потім з’явилася неофіційна самоорганізована тероборона. Просто прийшли люди, які сказали: ми хочемо захищати місто. Мені тоді подзвонив мій близький друг. Я як раз їхав знімати Антонівський міст, на якому йшли бої. Він каже: «Костя, я пішов у тероборону, хочу, щоб ти знав, напевно це наша остання розмова».

Тероборону ніхто не організовував. Їм видали кілька калашів і те тільки тому, що люди вимагали.

— Що зараз з другом? Живий?

— Ми з ним після окупації ще кілька разів зідзвонювалися. Поки не можу упіймати з ним зв’язок. Не знаю: можливо, він десь там залишився і переховується, можливо, виїхав.

— Що ви робили далі?

— Я усюди встрявав. Приїжджаю і запитую: що треба. Мені кажуть: потрібні медикаменти, вода, їжа. Я швидко пишу у свій телеграм канал: люди, хто може, принесіть туди те-то. І люди приносять.

Потім ми побачили, що у Чернігові укріплюють місто протитанковими їжаками, шинами, піском. Вирішили теж робити протитанкові їжаки. Думали, от зараз ми покажемо їм жару. Робили коктейлі Молотова. Пишу: потрібен бензин, олія, пляшки. Домовилися із директором училища, де навчалися зварювальники, він віддав цехи. Потім поїхав по металобазам, завезли метал, поробили протитанкові їжаки.

Але це все була стихійна оборона. Було зрозуміло, що нас повністю кинули. Я не знаю, чому так вийшло. Те, що військові тримали бій навколо міста — це 100% було. Але місцева влада повністю кинула городян. Депутати, чиновники швидко втекли. І залишилися або ті, у кого багато майна в місті, або колаборанти, які потім себе проявили.

Тоді ніхто нічого не казав. Мовчання місцевої влади — найбільший злочин у місті. Тому що самоорганізована тероборона не знала, що в місті нема військових, що військовим сказали відходити. Ми бачимо, що навколо міста йдуть якісь бої, але що там відбувається, — ніхто не знав.

Вже в останню ніч перед тим, як росіяни заходили в місто, 28 лютого, я проїхався по усім точкам, де повинна була бути організована оборона. Так, ми наварили їжаків, але ніхто не казав, куди ж їх ставити. Зробили коктейлі Молотова, але ніхто не сказав, що з цим далі робити.

Та людина, яка взяла на себе тероборону, як виявилося пізніше — колаборант. Він тоді теж нічого не казав.

Нам здавалося, що буде йти якийсь бій, — ніхто ж не сказав, що військових у місті нема. Коли місто було вже оточене, люди вночі вийшли на вулицю. Вийшло десь 100 чоловік, на усіх — 1−2 калаша. Я приїхав до них і почав відмовляти. Кажу, я бачу, що навколо танки, БТР-и, а у вас усього два калаша. За ті 4 години, які залишалися до світанку, ніхто не встигне ні блокпости зробити, ні їжаки розставити. Але тоді люди були сильно наелектризовані. Коли ти їм кажеш «не треба оборонятися», вони готові просто взяти тебе на вила.

Зранку, коли росіяни заходили, тероборона приймала бій. Їх просто розстріляли із великокаліберних кулеметів. Розстріляли усіх, хто був у полі зору. І дуже спокійно, організованими порядками росіяни увійшли в місто. Квадратами з усіх боків заходили.

— Це було 1 березня?

— Так, 1 березня. Вони стали на вулицях міста, зайняли кругову оборону, а усі мовчать: Київ мовчить, місцева влада мовчить. А до мене звідусіль надходить інформація, по 200 повідомлень в хвилину. Наступного дня я написав в телеграм: друзі, вам цього ще ніхто не сказав, але я вам кажу — місто окуповане.

— І тоді почалася хвиля протестів?

— Перший або другий ранок після окупації почався з того, що на порожню площу приїхала машина з російською гуманітаркою, а нікого нема. Ніхто за нею не йде. Люди не хотіли брати цю гуманітарку. Було відчуття, що ось-ось наші увірвуться в місто і нас відіб'ють. Натомість, одразу ж з’явилися колаборанти, які почали жваво діяти і пропонувати гуманітарку. Прийшли два журналісти із Херсонського вісника, які працювали на Володимира Сальдо [колишнього мера Херсона, який одразу перейшов на бік росіян], привели з собою трьох наркоманів, які погодилися. Але зібрався натовп і почав хейтити їх прямо на вулиці.

У перші два дні хтось сказав про референдум і усе, почалася хвиля протестів: мітинги, мітинги, мітинги. Російські військові це побачили, але вони намагалися не взаємодіяти із цивільними. Коли БТР виїжджав із міста і на нього застрибнув поліцейський із прапором України, це військові не тікали. Їм сказали: йдіть з міста, не взаємодійте з цивільними і одразу на їхнє місце заїхали Росгвардія, СОБР і ОМОН. Це ті підрозділи, які як раз «взаємодіють» із цивільними.



Наступні мітинги виглядали так: ми кричимо — вони стоять, ми кричимо — вони стоять. Тільки потім з’ясувалося, що вони розташувалися в адміністрації і в них були фотоапарати із потужною оптикою. Вони дуже детально фотографували увесь мітинг, обличчя людей. Потім взяли місцевих колаборантів і всіх ідентифікували. Пішли перші «відлови».

Вони не могли повірити, що люди дійсно самі виходять, що вони самі чинять спротив. Вони намагалися знайти організаторів. Не знайшли, але змусили когось сказати на камеру, що їм платять і відпустили. Тоді ще так сильно не катували і не били як зараз. Тоді вони ловили, як їм здавалося, найактивніших.

Пішов місяць репресій. Кожен новий мітинг був усе менше, але люди виходили. Остання спроба мітингу була 9 травня. Перед цим вони розігнали мітинг в кінці квітня. Після цього усі затаїлися і вирішили вийти великим мітингом на 9 травня. Але вони почали ходити по квартирах, відслідкували, хто і звідки йде, оточили площу з усіх боків, усі подвір'я, звідки багато активістів приходили. Хапали усіх підряд. У мене друг просто за хлібом вийшов, ні в чому не хотів брати участь. Він їм каже: у мене в руках 20 грн, я за хлібом йду. Його побили, намагалися вибити з нього, що він йде на мітинг.

— Дуже багато ***сонців виїхали з міста. Були якісь хвилі виїздів? Від чого це залежало?

— Кожна нова хвиля агресії безпосередньо до мирного населення викликала нову хвилю виїзду з міста.

— І після цього Херсон перейшов у підпілля?

— У нас спочатку був волонтерський центр: ми одразу почали годувати людей, привозити медикаменти, поки це усе ще не перекрили. Я познайомився із деякими хлопцями: ми створили щось типу підпілля, його проговорили. Тому що ми побачили: росіяни усюди почали заселятися, нам потрібні очі і ми поділилися між собою, хто і де живе. Я налагодив зв’язок через VPN [віртуальна приватна мережа, що дозволяє зберігати конфіденційність в інтернеті], тому що з 4 березня окупанти вже почали щось хімічити зі зв’язком. Ми проговорили, що ми робимо, якщо нема зв’язку і як ми спілкуємося.

Я вже розумів, що усіх будуть вибивати. Я трохи цікавився Рухом опору на Західній Україні і зрозумів, що усіх намагатимуться упіймати і змусять виходити на своїх, щоб розкрити мережу. У нас був кількаденний мозковий штурм, ми проговорювали паролі, якісь мітки, хто де знаходиться, що робити, якщо за кимось прийдуть. Я створив простеньку геоінформаційну систему і ми зробили карту. Тому що було багато блокпостів, їх треба було обходити. А коли в тебе є карта з нанесеними блокпостами — це сильно допомагало.

На мене намагалися вийти місцеві СБУ-шніки, але ми вже знали, що серед них є зрадник, тому я відмовився із ними співпрацювати. Потім на мене вийшов ГУР [Головне управління розвідки Міністерства оборони]. Я засумнівався, що це вони. Тоді мені кажуть: що зробити, щоб довести, що ми — розвідка? Я кажу: давайте або Кім [Віталій Кім — голова Миколаївської обласної військової адміністрації] або Сєнкєвич [Олександр Сєнкєвич — мер Миколаєва] зі мною зв’яжуться і скажуть, що є хлопці з такими-то позивними і паролем і тоді ми почнемо працювати. Минає два дні і мене набирає Сєнкєвич по відеозв'язку. Так почалося спілкування із ГУР.

Я їм скинув карту з тим, що і де знаходиться. Вони попросили додати на неї речі, які їх пріоритетно цікавлять. Тоді ми зробили другу, тіньову карту, саме для військових. Ми систематизували місця, звідки були видні запуски, звідки відпрацювання ПВО, де базувалися військові. Це дуже детальна карта, не така, звісно, як у артилеристів, але це була розвідкарта Херсону, де було видно, що і де знаходиться.

— Ви весь цей час вели свій телеграм-канал і були одним із головних джерел інформації по Херсону. Як забезпечували свою безпеку?

— Я ж теж спочатку дивився Арестовича [радника Офісу президента] і думав, що мине два-три тижні, ми ще дамо хороші розвіддані і їх тут усіх перестріляють, я чимось допоміг і добре. Тому спочатку я не сильно і переховувався. На мій телеграм-канал вже було підписано 10−15 тис. людей. Усі знали, що я його веду і перейменовувати канал, казати, що це не я — було вже нереально. Я там собі на розстріл вже усе одно наговорив.

За мною прийшли в кінці березня, або на початку квітня, точно вже не пам’ятаю, — вдалося втекти. От тоді я і зрозумів, що перебуваю у небезпеці і треба робити дублюючі команди. Ми зібралися в один чат з адміністраторами проукраїнських телеграм-каналів, я розповів, що займаюсь OSINT-ом [збором інформації і розвідданих із відкритих джерел], що я журналіст-розслідувач, можу і хочу вас цьому навчити. Вдень я збирав інформацію про російських військових, займався доставкою ліків, а вночі читав лекцію по OSINT. Мені треба було навчити анонімні команди, які зможуть передавати дані українським військовим. У підсумку було 5 людей, у яких це добре виходило. Коли людина по фото може визначити місцевість і плюс-мінус напрямок запусків і зрозуміти, де знаходиться ПВО, — і це при тому, що ніколи раніше цього не робила — це природній талант.

Наші військові кажуть: нам потрібен такий-то квадрат. Ми шукаємо цей квадрат. І тоді, і зараз я вважаю, що дуже важливо продовжити цей цифровий розвідувальний спротив.

Починаючи з кінця травня, коли почалися рейди по домам, коли почалися затримання, ми вже почали сильно переховуватися.

Потім потроху почали комунікувати ще й з ССО [сили спецоперацій].

У Херсоні були такі люди, які казали: ми в комп’ютерах нічого не розуміємо, але можемо когось підірвати або пристрелити, дайте адреси і дані цілі. Я кажу ГУР, що є такі-то люди, але не те, щоб вони сильно перевірені. Та я бачу, що росіяни їх шукають, про них запитують, скоріш за все — це наші люди. ГУР вирішив спробувати. Дали одне завдання, — люди його виконали. Дали інше, — теж виконали.

І потім був такий момент: а давайте грохнемо цього колаборанта? Спочатку зібрали дані, простежили за авто. Бачили, що людина їздить на такій-то машині, паркується зазвичай у такому-то місці, виїжджає о такій-то годині. Потім, коли відслідкували навіть маршрут слідування, силовий блок влаштовував «бавовну» [ліквідацію колаборанта]. Не завжди, звісно, це успішно виходило.

Після цього йшла велика хвиля обшуків по місту. Після кожного вибуху, або вбивства, репресії і фільтраційні заходи ставали усе сильніше. Вони просто влаштовували звірства. Інколи брали людей, які мали досвід військової служби, і забивали до смерті ногами.

— Попри це, ви весь цей час залишалися у місті. Коли зрозуміли, що вже точно треба їхати з Херсону?

— Мене моє підпілля попросило. Я розумів, що прийде час і мені доведеться вибиратися, тому попросив знайомих зробити мені документи. Я не буду казати, як це робилося. Мені допомогли зробити документи. У мене були телефони, на яких вдалося зробити цифрову особистість: аккаунти у соцмережах, історію пошуку. Я перед сном на кожному телефоні гуглив щось, що відповідає моїй цифровій особистості. Щоб якщо людина подивиться, то побачить, що ось бухгалтер, займається 1С. Я шукав розповсюджені запити, пов’язані з 1С, читав новини, пов’язані з бухгалтерією, підписався на канали типу Типовий бухгалтер. Я міг відповісти на найбільш розповсюджені запитання, але якби заглибилися, я б розколовся. Але я також розумів, що люди з вищою освітою не йдуть у російську армію. Тому цих знань вистачило, щоб підтримувати життя цифрової особистості.

Але людей у Херсоні ставало усе менше і мене почали впізнавати на вулицях. І вже і спецслужби та підпілля сказали: «Костя, ти, напевно, будеш виїжджати».

— Як виглядає ситуація у місті зараз? Які настрої?

— Люди втомилися і думають, що це надовго. І в цьому поганий здобуток української пропаганди. Не треба було обнадіювати людей. Нехай би поплакали, поістерили, але зрозуміли, що це надовго. Люди через ці емоційні гойдалки вигоріли, впали у відчай. Російська пропаганда стрибає на кістках, каже: де ж ваша деокупація?

Я спілкуюся із військовими, займаюся аналітикою і розумію, що спочатку не було зброї, була під загрозою столиця, було те і інше. Поступово ці проблеми вирішуються. І зараз, щоб не жертвувати нашою живою силою, йдуть обстріли на дальніх дистанціях. Ми поступово переносимо війну на територію противника, на територію Криму. І неважливо, скільки у противника живої сили: коли їм воювати буде нічим, вона нічого не варта. Але ж людям цього не пояснити. Вони хочуть вже зараз на гору російських трупів поставити український прапор.

— Херсонські колаборанти неодноразово заявляли, що планують провести референдум 11 вересня. Але, схоже, вони відмовилися від цієї дати…

— Референдум вони можуть провести у будь-який момент. Змоделюємо ситуацію. Завтра у Херсоні відключать інтернет і світло і за 2 дні ми побачимо сюжет, що в Херсоні пройшов референдум. Світло і інтернет були відключені з безпекових цілях, проти партизанів і HIMARS. Візьмуть три багатоповерхівки на околиці міста, пройдуться по ним, знімуть відео із бабусями, — знайти ж таких не проблема, — розтиражують усе це. І скажуть: референдум відбувся.

Не проводять референдум вони тому, що дуже незрозуміла ситуація конкретно по Херсону. Без Херсону Херсонська область виглядає дрібно у плані перемоги. А якщо провести референдум, а Херсон відіб'ють, то виходить, що Україна у Росії віджала територію? Росія ж каже, що вона прийшла назавжди. А потім вийде так, що Херсон забрали у Росії, це як? Тому вони дуже бояться проводити референдум за таких умов. Усе дуже сильно залежить від нашого контрнаступу у наступні місяці.

— Але поводять вони себе як: що вони у Херсоні надовго чи тимчасово?

— Є велика різниця між вищим командуванням і локальним, яке на місцях. Зрозуміло, що нагору вони пишуть липові рапорти, що усе йде добре. По факту вони ж бачать, що відбувається. Вони ж бачать, який жорсткий супротив чинить Херсон.

Припустимо, провели вони референдум. Але й після нього доведеться постійно тримати величезну кількість військового контингенту, тому що тут і лінія фронту, і жорсткий внутрішній супротив.

У Херсоні супротив чинить усе: сама земля і люди. Супротив всеосяжний. Можуть підірвати? Підірвуть. Можуть отруїти? Отруять. Можуть розповісти, де перебувають військові? Розкажуть. Якщо не можуть нічого зробити із вищеперерахованого, то просто плюнуть у стакан з водою, — настільки великий опір.

Навіть якщо окупанти завезуть величезний апарат чиновників, вчителів, лікарів, пожежників, — варто прибрати військових і когось обов’язково втоплять або повісять. Постійно тримати тут величезну кількість військового контингенту — це повністю оголити східний фланг.

ФСБ-шники ж розуміють, що Росія навряд чи піде на референдум і що у якийсь момент Росії доведеться йти звідси. А до цього треба заробити. Тому вони поставили на потік усе: вивіз металу, техніки, обладнання, завезення спирту, торгівлю наркотиками через Крим. Для них це золотий час, щоб нажитися.

Якщо буде йти усе так, як зараз воно йде, у якийсь момент ми деокупуємо Херсон. І ми отримаємо повністю розграбоване місто. Воно буде не зруйноване, а саме розграбоване, зі збіднілим і психологічно зламаним населенням.

Коли відкриють катівні і масові поховання, коли розберуть згарища, на який спалювали тіла закатованих у підвалах, коли це все знайдуть і ідентифікують, Буча здаватиметься ще й не таким жахом.

НВ

[YuraUA]

ЗСУ локалізованими атаками на Запоріжжі стримують розгортання ворожих військ – ISW:



Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) припускають, що українські військові обмеженими атаками в Запорізькій області перешкоджають розгортанню російських військ.

Джерело: ISW

Деталі: Інститут зазначає таож, Кремль може активізувати самоцензуру серед російських блогерів і військових кореспондентів, які висвітлюють війну в Україні.

Наразі Кремль не затримував блогерів за їхні публікації.

Ключові висновки аналітиків інституту:

Представники України заявили, що український контрнаступ, який триває, є методичною операцією з навмисного погіршення стану російських сил і матеріально-технічного забезпечення на півдні, а не операцією, спрямованою на звільнення великих територій.
Можливо, Кремль посилює вимоги щодо самоцензури серед російських блогерів і військових кореспондентів, які висвітлюють війну в Україні.
Українські військові повідомили, що ЗСУ продовжують позиційні бої вздовж лінії фронту Херсон-Миколаїв і що українські війська зосереджуються на завданні ударів по російських наземних лініях зв’язку, скупченню техніки та живої сили, а також логістичних вузлах уздовж Південного напрямку.
Кадри в соцмережах свідчать про ефективні українські удари на заході та в центрі Херсонської області.
Російські сили здійснили обмежені наземні атаки на північний схід і південь від Бахмута та на північ і південний захід від міста Донецьк.
Українські сили можуть здійснювати локалізовані атаки вздовж лінії зіткнення в західній Запорізькій області, щоб перешкодити розгортанню російських військ.
Влада РФ продовжує формувати бойову силу шляхом вербування через державні підприємства та в’язниці, щоб уникнути загальної мобілізації.
Російська окупаційна влада намагається охопити основні послуги на окупованих територіях України.

[mukha22]

[mukha22]

Як вижити без слуху під бомбами: історія родини з Маріуполя, якій вдалося виїхати в США

До повномасштабного вторгнення росії в Україну Анастасія Саморокова була затребуваним сурдоперекладачем. Atlas Weekend, Книжковий Арсенал, Гоголь Фест та інші популярні заходи маріупольчанка Анастасія супроводжувала жестовою мовою. Вона розповідає про те, як виживали люди з повною глухотою в блокадному Маріуполі та чим відрізняється суспільства США та України у ставленні до людей з порушенням слуху.
https://v-variant.com.ua/article/bez...bamy-mariupol/

[mukha22]

Основний інстинкт

Віталій Портников

Російський журналіст Андрій Лошак представив глядачам телеканалу «Дождь», що відновив мовлення в Ризі, документальний фільм «Кінець зв'язку». Фільм цей на тему, добре відому українцям, мабуть, із 2014 року. Про те, як рвуться через війну зв'язки між друзями та родичами, які живуть в Україні та Росії. Про те, як рвуться зв'язки між прихильниками та противниками війни у ​​самій Росії та у російській діаспорі на Заході.

Я дивився цей фільм як зачарований. Читач, можливо, здивується такій зацікавленості. Адже аргументи сторін були передбачуваними – кожен із нас знає їх напам'ять. Так само, як знає, що прихильників війни та Путіна жодними аргументами не переконати – навіть зараз серед наших власних співвітчизників все ще залишаються люди, які не вірять не лише у російські злочини, а й у мотиви, які спонукали Путіна розпочати війну проти України. Що вже казати про росіян!

Але мене зацікавило зовсім інше. Серед героїв фільму, які виступали на підтримку російського президента та «спеціальної операції», багато хто був щирим опонентом Путіна, причому з різних причин – від економічних до соціальних. Вони не приховували від журналіста ані того, що чудово розуміють проблеми Росії і те, що ситуація в країні лише погіршуватиметься через війну та західні санкції, що вони не задоволені власною ситуацією, що вони не задоволені президентом, який не виконує своїх обіцянок… Але щойно мова заходила про війну, вони починали говорити фразами з телевізійних шоу Владіміра Соловйова або програм Дмітрія Кисельова.

Їхні опоненти робили з цієї зміни психічного стану банальний висновок, який, втім, укоренився й у нашій власній свідомості: люди «зазомбовані» телевізором – варто його відключити, варто сказати їм правду про те, що відбувається насправді, варто поговорити про історію та політику у конкурентному середовищі, як погляди багатьох людей миттєво зміняться. Ну, якщо не миттєво, то з часом – як інакше.

Але ані герої фільму, ані ми самі не готові відповісти собі на елементарне питання: а чому ж тоді прихильники «спеціальної операції» «зазомбовані» лише однією частиною російської пропаганди, а інша на них зовсім не діє? Адже російська пропаганда з такою самою завзятістю, як про війну проти України, розповідає про те, як добре живуть люди в Росії, як західні санкції б'ють по самому Заходу, але аж ніяк не по росіянах, як народний президент виконує всі свої обіцянки виборцям. Але ці щоденні пропагандистські залпи потрапляють «у молоко» – а от усе, що говориться про війну, сприймається на ура. Якісь дивні «вежі-випромінювачі» (якщо згадати роман братів Стругацьких «Заселений острів») – людина піддається пропаганді лише тоді, коли сама того хоче. Можуть заперечити, що люди, які давали інтерв'ю, засуджували владу з питань, які торкаються особисто їх, а війна їх не стосується, причинно-наслідкового зв'язку вони не бачать. Але ми вже не раз за ці місяці стикалися з поведінкою батьків російських військовослужбовців, які загинули або потрапили до полону. Ці люди продовжували підтримувати війну! Але ми й у цьому випадку пояснювали їхню поведінку страхом чи впливом пропаганди.

Але це не пропаганда, ні! Не російський народ говорить мовою телевізора, а телевізор говорить мовою російського народу. Завоювання чужих земель, «розширення», насадження своєї «неповторної цивілізації» – і є справжня національна релігія російського народу з часів посилення Московського князівства. Так було завжди. У 1904 році вільнолюбні студенти Петербурзького університету та інша ліберальна публіка збиралися на Дворцовій площі зі співом «Боже, царя храні!». А вже за рік їхні настрої радикально змінилися. Тому що російський народ не може пробачити своєму правителю зовсім не початок агресивної війни – це якраз чудово, – а поразку у війні. Саме поразки у війнах і призвели і до першої, і до другої російських революцій.

Якщо ми знаємо це, можемо реалістично уявити собі наміри та дії Путіна. Російський президент, з одного боку, одержимий ідеєю відновлення імперії в її «історичних межах», а з іншого – переконався, що дії щодо такого відновлення викликають «патріотичний» чад у суспільстві та сприяють збереженню і зміцненню його влади. Це якраз той випадок, коли інтереси правителя та народу збіглися.

З іншого боку, якщо Путін вплутався у цю війну, він не може допустити і поразки Росії – якщо бути точним, такої події, яка буде сприйнята російським народом як поразка. Цусіму. І так, у цьому випадку роль телевізора зростає, але не є визначальною. Бо якщо станеться щось, що більшість людей сприйме як поразку, – влада впаде, якою б міцною вона не здавалася. У зв'язку з цим варто звернутися до «апокрифа», який більшовицька пропаганда приписувала Леніну. Майбутній вождь більшовиків нібито сказав матері після страти свого брата, терориста Александра Ульянова, «ми підемо іншим шляхом!». І справді, терор проти влади лише зміцнював режим та леґітимізував насильство з боку держави. А ось поразка у війні створювала можливість зростання найрадикальніших настроїв, приходу до влади наймарґінальніших сил, та що там – демонтажу самої держави та заміни її «новим порядком». Тому що «Акела схибив».

Але що ж станеться, якщо поразка справді буде відчутною і режим впаде – впаде, підкреслю, зовсім не тому, що напав на Україну, а тому, що її не завоював? Чи «перевиховаються» росіяни? Чи зрозуміють, що нападати на інші країни, вбивати, грабувати та ґвалтувати на чужих землях не є правильним?

Смію вас запевнити – не зрозуміють. У нас часто посилаються на досвід Німеччини, населення якої після війни розкаялося у злочинах гітлеризму. Хоча й там це сталося не відразу, і коли федеральний канцлер антифашист Віллі Брандт став навколішки перед пам'ятником героям повстання у Варшавському ґетто. багато хто з його співвітчизників сприйняв цей жест каяття із неприхованим жахом та роздратуванням – а було це вже 1970 року. Але Німеччина практично ніколи у своїй історії не була імперією, як національна держава вона склалася вже тоді, коли всі інші імперії було створено. Гітлер боровся за «життєвий простір» для німців і намагався створити імперію вже тоді, коли час імперій добігав кінця. І в результаті поразки у війні Німеччина втратила не імперські території, а реґіони, з яких були вигнані саме німці, що проживали там у переважній більшості. Можливо, урок було засвоєно ще й тому.

Але в Японії, яка у результаті Другої світової війни була розгромлена і окупована, як і Німеччина, ставлення до імперського минулого є зовсім іншим. Достатньо простежити за сучасними відносинами Японії та Південної Кореї та їхніх історичних суперечках – наприклад, через корейських «жінок для втіхи», які обслуговували солдатів Імператорської армії під час Другої світової війни, – щоб це зрозуміти.

Отже, Росія все одно залишиться Росією, навіть якщо програє. Її мешканці не живуть у незнанні – вони чудово розуміють, що робить їхня армія в Україні. І вони готові цю армію виправдовувати, навіть якщо потрібно вдаватися до відвертої брехні. Адже брехня – це природний стан російського суспільства.

У фільмі Андрія Лошака є цікавий епізод. Жінка, прихильниця війни, розмовляє зі своїм старим батьком, який брав участь у окупації Чехословаччини 1968 року. І цей персонаж розповідає дочці, що хоча був наказ не стріляти по мирному населенню, він стріляв із танка по чехах – «а що було ще робити?». Причому навіть зараз, через 54 роки, у голосі конаючого осліплого мерзотника чується неприхована ненависть – ніякого переосмислення, ніякого каяття, нічого!

Жінка виходить до сусідньої кімнати, обвішаної малюнками її дітей (від старшого сина вона фактично відмовилася, бо він поїхав від війни до Грузії), і на запитання, хто ж убиває мирних жителів в Україні, впевнено відповідає: західні найманці. Вона знає, що вона бреше. Ми знаємо, що вона бреше. Але ця злиденна жінка, яка доглядає хворого батька та маленьких дітей, нічим не відрізняється у своїй готовності брехати від мільярдера Путіна.

Так що ж робити? Спочатку зрозуміти, що росіяни прагнуть війни. Ми запитали і у тиші, і у беріз, і у полів, і у синів тих солдатів, що під березами лежать, і у їхніх онуків – і практично від усіх отримали позитивну відповідь. Ті росіяни, які війни не хочуть, виглядають білими воронами й у паніці тікають зі своєї власної країни – чи потрапляють там до в'язниць. Розраховувати на те, що росіян переконає якийсь там Александр Невзоров, можуть лише люди з інтелектом немовляти. Невзоров для більшості росіян – такий самий зрадник, якою була для більшості німців у роки Другої світової війни велика Марлен Дітріх. Та й довгі десятиліття після війни багато хто з переможених німців продовжував вважати її зрадницею. За всі повоєнні десятиліття Дітріх, до речі, побувала у Німеччині лише один раз – і без тріумфу.

З цього випливає простий висновок – якщо ми не можемо змінити росіян, нам доведеться змінитись самим. І зрозуміти, що стримати агресора можна тільки силою. В ідеалі, звісно, – вступом до НАТО. Але у будь-якому разі нам потрібні кілька мирних десятиліть, за які у Росії підростуть покоління людей, здатних не сприймати Україну як власну територію. Навіть зараз соціологія свідчить, що підтримка війни проти України найнижча саме серед молоді, а найвища – серед літніх людей.

Це не означає, звичайно, що Росія більше не воюватиме. Воюватиме. Просто не з нами.

Збруч

[mukha22]

смт Високопілля Херсонської області звільнено - підняття прапора України над селищною лікарнею

[mukha22]

Бійці ЗСУ і Нацгвардії відзвітувалися про звільнення с. Озерне, Краматорського району на Донеччині.