Украинское цифровое эфирное ТВ (DVB-T2)

[Armencho]

Цифрове ефірне телебачення – нові можливості для трансформації суспільства

1:

Дискусія під час Телерадіоярмарку (ТРЯ) щодо Цифрового ефірного телебачення (ЦЕТ) була гарячою, тому варто ще раз розкласти все по поличкам.

Україна має модернізуватися, щоб наздогнати європейські країни. Європейська комісія пропонує уряду України створити програмний документ з описом тих індустрій та проектів, які треба терміново реалізовувати в Україні в найближчі 3-5 років. Документ називається Digital Agenda 2020, і подібний документ є в багатьох європейських країнах. Заради цього було створено ГО «Хайтек офіс», яке очолює радник Міністра економічного розвитку та торгівлі Андрій Бірюков.

Одним з проектів в Digital Agenda 2020 є вимкнення аналогового ефірного мовлення та повний перехід на цифру. Про важливість переходу на цифру писати немає сенсу, бо ця тема вже багато разів переговорена. Але залишається відкритим питання, яким має бути ЦЕТ, і як на нього переходити.

Давайте почнемо з того, яким має бути ЦЕТ в ідеалі.

Але перед тим, як йти далі, важливо зрозуміти, що телебачення – це не контент, що транслюється в ефір, це не приймачі, що показують абоненту кінцеву картинку, і це не вежі та обладнання на головній станції. Це все разом, починаючи зі студії, де знімається контент, і закінчуючи абонентом, що натискає кнопку на пульті – все це і є телебачення. Чому на цьому робиться акцент? Тому що після дискусії на ТРЯ стало помітно, що більшість учасників дивиться на проблематику та можливості ЦЕТ тільки в межах того, чим він зайнятий, де працює його компанія.

Отже.

1 Перш за все, мережа ЦЕТ має надавати рівні можливості доступу до контенту та усувати цифрову нерівність (чи ще як його називають – цифровий розрив). Тобто якомога більше (>95%) мешканців в Україні повинні мати змогу приймати ЦЕТ.

2 Також новітньою мережею ефірного ТБ для передачі власного контенту повинні мати можливість користуватися не тільки 4 великі медіа-групи, але й інші незалежні канали та навіть окремі студії, що створюють контент. Таким чином, ЦЕТ-мережа стає привабливим середовищем для власників контенту та надає абонентам різноманітні програми. Технічно зробити це не складно, але питання фільтрації та модерації у випадку «збірної солянки» контенту різних студій є окремою темою для обговорення.

3Мережа має бути збудована з урахуванням найсучасніших технологій та використовувати новітні архітектурні принципи. Фактично можна говорити про поєднання модуляції DVB-T2 та кодеку HEVC, що приходить на зміну MPEG4. Як опції в абонентських приймачах можуть бути IP-з’єднання та підтримка hbbtv/html5 браузерів для додаткових послуг. Саме на це зараз переходить Німеччина та інші країни при модифікації своєї вже існуючої близько 10 років ефірної мережі цифрового ТБ. Це дасть можливість операторам ще більш ефективно використовувати частотний ресурс, надавати більше каналів навіть у форматі 4К. А абонент зможе поряд із потоковими каналами за бажанням користуватися додатковими інтерактивними послугами прямо з екрану телевізора.

4 Важливим питанням є і залишається безпека інформаційного простору, а, простіше кажучи, контроль держави за тим, яку інформацію абонент бачить на екрані телевізора. Нажаль, на ринку розповсюджена думка, що оператор жодним чином не може примусити абонентський приймач (сет-топ-бокс) не приймати відкриті, незакодовані канали (FTA-канали). Саме такі канали зараз транслюються з території РФ на територію України. В минулому році тільки вздовж кордону Чернігівської області росіянами було встановлено 6 передавачів, що переважно транслюють ТБ-сигнал в бік України. Нижче наведено орієнтовну мапу розміру зон, що можуть потенційно отримувати FTA-канали з боку Росії та окупованих територій на свої домашні приймачі.

На щастя, операторські (ті що технічно контролюються оператором) приймачі можуть не сприймати та не показувати незакодовані канали, які є «чужими» на цій території. Таку технічну можливість забезпечує наявність системи умовного доступу (СУД) в сет-топ-боксі.

5 І нарешті про контент. Телебачення – це не тільки розваги (кіно/шоу) та новини. Це також цілий світ передач пізнавального, навчального, «хобійного», соціального та аналітичного характерів. Світовий досвід показує, що такі передачі так само є витребуваними суспільством. Саме їх відсутність примушує телеглядачів шукати цю інформацію поза межами телебачення. І саме це перетворює телебачення в Україні на повільно вмираючого мамонта. Навпаки, новий і різноманітний контент може «влити нову кров» в телебачення та перетворити мамонта на сучасного великого та сильного слона.

Давайте тепер поглянемо на реалії нашого ринку, та що можна зробити.

1 Перш за все, зараз в державі відсутня цілісна стратегія та бачення ролі телебачення в повсякденному житті. Телебачення сприймається як середовище для розповсюдження шоу, новин, та ближче до виборів – політичної реклами. В Україні є декілька органів, що регулюють певні сфери діяльності операторів, але на цьому все і закінчується. І телебачення як самий потужний, масовий та дешевий засіб комунікації та впливу використовується комерційними операторами-сусідами з-за кордону, але не власною державою.

Було би доцільно об’єднати під одним дахом (міністерство зв’язку, ТБ та медіа?) функції різних органів, що зараз регулюють різні аспекти діяльності в просторі медіа.

2 Щодо оператора, що мусить надавати послуги з доступу до контенту на території України. Зараз є один оператор ефірного ТБ національного масштабу – компанія Зеонбуд. Наскільки заявлене покриття Зеонбуда відповідає дійсності – лишається відкритим питанням та предметом суперечок оператора із найбільшими ТБ-каналами. Але, в принципі, архітектура мережі Зеонбуда дозволяє переглядати ТБ-канали як за допомогою ефірних сет-топ-боксів, так і за допомогою супутникових. А це фактично доводить покриття території та населення України до 100%. Та дає перспективи мовити за необхідності за кордоном України та на неконтрольованих територіях в зоні АТО та Криму.

Якщо для реалізації плану переходу з аналога на цифру буде вирішено використати іншого оператора, то він має в короткий термін збудувати мережу, що не поступається Зеонбуду за покриттям території та населення.

3 Якщо ми будемо говорити про побудову мережі, яка зможе без кардинальної перебудови бути здатною успішно виконувати завдання, то варто її будувати на нових технологіях (як от наприклад HEVC/h.265 кодек, DVB-T2 ефір та DVB-S2X супутниковій частині).

Але варто приділити увагу і архітектурі мережі. Оскільки ефірне телебачення за характером є дуже схожим із природньою монополією (як наприклад залізниця), то, на мій погляд, доцільніше було б у нас реалізувати досвід Польщі. Там є окрема компанія-оператор мережі ефірного цифрового ТБ, а різні провайдери фактично працюють в ролі віртуальних операторів. В такому випадку запуск нового (як і заміна збанкрутілого) віртуального оператора – справа суто маркетингу та рекламної кампанії перед абонентами та не потребує колосальних інвестицій в мережеве, і що більш коштовне, абонентське обладнання.

4 Доступ до мовлення. На даний момент можливість незалежних каналів та студій виходити в ефір фактично відсутня. Звісно, можна сказати: 1 млн грн на місяць «на бочку», і ви в ефірі. Усім відомо, що далеко не кожен канал чи студія здатен це зробити. Існуючий підхід з високими бар’єрами не наближає ефірне телебачення до різноманіття вибору контенту, що надає інтернет, та не робить наше власне виробництво контенту конкурентоспроможним у світі. Так само і не задовольняє вітчизняних телеглядачів, що зараз переважно вимушені дивитися контент досить обмежений у різноманітті. Абоненти, врешті решт, вимикають ТБ та підключають Інтернет.

Тому є необхідність змінити підходи держави у допуску до ефірного телебачення альтернативних виробників та власників контенту.

5 Тепер давайте подивимось на питання інфо-захисту в Україні. З інформаційною безпекою у нас в телебаченні борються дуже дивно. З одного боку – забороняють ретрансляцію російських каналів у мережах комерційних операторів України, нещодавно заборонили російські соц мережі. Але щодо ефірного телебачення, то тут навпаки – відкрили «забрало» і на повній швидкості скачуть на зустріч російській телевізійній машині. Нажаль, з 2014 року завдяки вимкненню СУД єдиного ефірного мовника України було завезено за різними оцінками від 300 тисяч до декількох мільйонів приймачів, які ані оператор, ані держава не можуть контролювати і, відповідно, вплинути на те, що переглядає абонент на своєму екрані.

Як я зазначав вище, зараз росіяни встановлюють передавачі на власній території, що транслюють сигнал в бік України. І зараз фактично будується мережа абонентського обладнання для прийому ТБ-сигналу з боку Росії.

Крім суттєвого інформаційного удару, такий підхід призвів до того, що податки, що мали б з’явитися від продажу легальних сет-топ-боксів, так і не поповнили бюджет України.

Щоб відновити безпеку інформаційно-телевізійного ефірного простору, треба запровадити модель Free To View, яку раніше використовував Зеонбуд, та контролювати всі приймачі в своїй мережі. Варто зазначити, що доступність приймачів не є проблемою при вірній організації моделі продажу їх на ринку.

Тому не варто боятись нововведень, потрібно рухатись вперед, використовуючи досвід зарубіжних колег і власні надбання. Бо світ не стоятиме на місці, чекаючи на нас, а свій час дуже легко втратити.